Юрко ЗЕЛЕНИЙ »» Словник. Український Новотвір. Пошук нових слів на запит часу. Повернення спалених слів в ужиток »» Як говоримо, так і мислимо!

Шановна Громадо! Розшукується питомий український відповідник слову ФАЙЛ. Який замінник йому, на Вашу думку, найкращий? Допоможіть визначитися! Принагідно висловлю думку, що майбутній відповідник повинен бути стислим, одно-двоскладовим, не більше, аби потім з ним було зручно творити похідні виду «аудіофайл», «відеофайл» тощо. Якщо жодне зі слів внизу Вам не подобається, Ви можете на ел.скриньку z@zelenyj.biz сміливо запропонувати свій варіянт – і він обов'язково буде оприлюднений у цьому розділі. Звісно, із зазначенням імені його вигадника. Єдина вимога: новотвір має бути подано з чітким і стислим обґрунтуванням. Наразі ж надаю власні пропонови до питомо українського замінника слову ФАЙЛ:

	ЖМУТ. Подібно до того, що і Сніп, але начебто легше вимовляється і піддається розмаїтим видозмінам. Наприклад «файлик» буде як «жмуток» ачи «жмутик», «аудіофайл» - це «звукожмут», ітд.
	ЗБИР. В тому розумінні, що це найменша величина, в яку зібрані якісь дані, інформація тощо. Воно і дійсно: група файлів може бути, а ось пів файлу, чи то пак пів «збиру» - то вже брак.
	ЗШИТОК. За своїм смисловим наповненням це слово вторить словам ЖМУТ і СНІП: тобто сукупність, або ж зшиток даних, відомостей, тощо. До речі, саме від цього слова походить відоме нам зі шкільної лави слово ЗОШИТ. Зошит - це той самісінький ЗШИТОК (ЗШИТ)листочків паперу, просто задля полегшення вимови з віками у ньому з'явилося оте «О».
	СНІП. Вдихаємо у наше гарне давнє слово нове життя. Раніше СНІП був найменшим мірилом збіжжя: наприклад, селяни віддавали кожен 10-й сніп панові, ще якийсь НН-ий сніп - церкві, ітд. Файл - це теж свого роду сніп даних, який ми можемо переносити, надсилати. Але в жодному разі не ділити, бо тоді пів снопа то вже так собі, кілька розрізнених колосків, не більше :)
	СХРОН. Слівце дуже зручне до користування, і загалом точно передає суть терміну. Проте має суттєвий недолік - не милозвучне: враз почнуться смішечки виду схрон-хрон-хрін-хрєн :))

Усі перемивання кісточок, власні пропонови - у розділі Погуторимо?

зі сховку: Де ми заробляємо
СЛОВУ «РОБОТ» ВИПОВНЮЄТЬСЯ 90 РОКІВ (до питання: Хто, як, коли і навіщо вигадує нові слова?)

У цьому, 7519 році (тобто у 2011-му т.зв «нашої» доби. А все дяка Пєтру І, який розчерком пера відкинув якихось нещасних 5508 літ від заведеного до того на Вкраїні літочислення) терміну рóбот виповнюється 90 років. Сьогодні це слово звичне та поширене, і здавалося б, воно існувало одвічно, проте в нього є чіткий рік народження і творець, а якщо точніше − то двоє творців.

зі сховку: Де нас дурять
ЩЕПЛЕННЯ ПРОТИ ОБЛУДИ

Чого тільки було казано-непереказано в останні дні жовтня–початку листопада 2009 року, охопленими всеукраїнським психозом щодо пошесті свинячого грипу, легеневої чуми, «божої кари» і біс’зна ще якої мурні! Тож серед навали усього інформаційного сміття, виплеснутого на голови українців засобами одурманення натовпу (ЗОН), тихі поради харківського лікаря Євгенія Комаровського видаються чи не найтверезішою, чи не найбільш виваженою думкою «з приводу і по суті». Сміливо можна припустити, ба! навіть стверджувати, що наше поспільство, вкотре переполохане ЗОНом, в оглядовому майбутньому буде ще не раз втягнуте в подібне облуддя, най і під якимись іншими приводами, скажімо, грип буде вже риб'ячий, а манна небесна – генноспотвореною. Тому до приписів добродія Комаровського (зрештою, не тільки його) ми звертатимемося ще і наступного року, і позанаступного.... Дійсно, його настанови прості й очевидні, а тому загал можуть відлякнути, мовляв, та не може такого бути, аби все було так ясно і доступно! Але хто сказав, що розв'язок задачі має бути завжди і повсякчас тільки складним і замудрованим? Як співа київська ватага Квадраджесіма, яка в свою чергу переповіла слова Григорія Сковороди: Все потрібне – просте, все складне – непотрібне!

Звісно, що у статті Комаровського є і слабкі місця. Але вони радше належать до зрізу суспільствознавства та мистецтва введення юрби в оману, а не до лікарської справи – тому аж ніяк не применшують його порад. Ну а про самі слабинки – кілька приміток та посилань внизу, після допису пана Євгена.

зі сховку: Де нас дурять
ЧОМУ ЕВРОПА – ВЖЕ НЕ ЕВРОПА?

У покоління «35+», до якого належу і я, Ю’З’, враження про стару добру Европу складалося головно з не менш старих і добрих французько-італійських кін 1960-80 років. Образ Европи в нашій уяві вибудовували розмаїті Анжеліки – Маркізи Ангелів, потішні герої Луї Де Фюнеса, Zorro з чолом Алена Делона, італійський Фантоцці та інші комедії з Апенінського півострову, зрештою – той самий Фантомас :)) Цей замріяний образ доповнювали і сов'єтські стрічки на взірець Трьох Мушкетерів, або ж про кмітливих розвідників-чекістів, котрі діяли як не в Західному Берліні, так в Парижі чи Римі. Щоправда, до розвалу СССР мало хто мав нагоду побачити на власні очі отой оспіваний в художніх оповідках Захід, колиску новітнього людства – Західну Европу. Тож в умах малювалася така собі замріяна, світла Казка....

Минув час: «залізний занавєс» впав. З'явилася нагода вільно поподорожувати ще донедавна заказаними країнами. [В Українському мовному звичаї «заказано» означає «заборонено». А те, що російською звучить як «на/под заказ», то українською перекладається «на замовлення» – прим. Ю’З’]. Отож, усі ворота відкриті: куди ж його гайнути? Ясна справа: першим ділом – у місто всіх закоханих, в Париж! І ось ми, покоління «35+», так зване «покоління пепсі», приїжджаємо в цю вимріяну в потаємних снах столицю і.... і злегка охрініваємо! (це я ще надзвичайно м'яко висловився!)

Ні, я звісно розумію, що в наш швидкоплинний час багато чого може сильно змінитися, але щоби за два-три десятиліття все перевернулося аж так докорінно, сторчма і шкереберть.... Оте плачевне видовисько – і був вінцем наших мрій? Хіба це та Европа, яку ми так обожнювали, куди ми рвалися і так кортіли потрапити? Зрештою, хіба це та Европа, куди має йти Україна?? Аж не віриться.... :((

Куди подівалася оспівана паризька романтика? Де мушкетерська і лицарська шляхетність? Що сталося з Францією Алена Делона, П'єр Рішара та Жана Бельмондо? Врешті-решт: КУДИ ЗНИКЛИ ПАРИЖАНИ??! З діда-прадіда парижани, родовід яких пам'ятає і Делона, і Наполеона, і Людовика XIV??! Гадаю, запропонована Твоїй, Читаче, увазі стаття добродія Юрія Якуби з Дніпра проллє світло і дасть відповіді на всі поставлені вище запитання.

зі сховку: Де нас дурять
ЗАКОН ДІЄВОГО ПОВЕРНЕННЯ БАНКІВСЬКИХ ВКЛАДІВ (нарис)

Серед читачів цих рядків, мабуть таки та й знайдуться потерпілі від банківського кидалова. Попав під роздачу і дописувач цих рядків, який особисто сповідує ту думку, що краще з цими кидалами боротися все ж таки не словом. І не запровадженнями «тимчасового правління» – крук крукові ока не вибере. Найкращий спосіб повернення наших з Тобою, Читачу, грошей – тбм «справжній фонд ґарантування вкладів» – це кілька кинутих одночасно з різних прицільних точок пляшок з напалмом у майно тих крадіїв у краватках. Байки про поголовне неповернення позик (кредитів) розраховані на простаків. Бо що ж виходить?...